Опис досвіду

Мислення завжди  починається з проблеми

чи запитання, зі здивування, з протиріччя.

С.Рубінштейн, психолог

Зміни, що відбулися в Україні протягом останніх років – здобуття державної незалежності, становлення ринкової економіки, демократизація суспільства – стали реальним підґрунтям  для подальшого просування нашої країни до суспільства нового типу. Відомо, що трансформації в суспільстві завжди спричиняють певні зміни в освіті.

         "Технологія завтрашнього дня, - зазначав англ. філософ О. Тоффлер, – потребує не мільйонів поверхово начитаних людей, готових працювати в унісон на безкінечних монотонних роботах, не людей, які виконують накази, не зморгнувши оком, але людей, котрі можуть приймати критичні рішення, які можуть знаходити свій шлях в новому оточенні, які достатньо швидко встановлюють нові стосунки в реальності, що швидко змінюється". У Концепції розвитку загальної середньої освіти підкреслюється, що стрижнем освіти XXІ ст. є розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем.

Тому визначальними на сучасному етапі історичного розвитку стають такі риси особистості як активність, самостійність, творчість, здатність адаптуватися  до стрімких змін у світі. Їх формування вимагає нових підходів до процесу навчання. На жаль, школа все ще залишається організацією, що навчає. Вона ще й досі не є організацією, що навчається. Вихід з цього становища можна знайти, як вважає      В. Горбатенко, український політолог і правознавець, "пильніше придивившись до учнів, до причин провалів окремих реформ, часткових успіхів окремих педагогів, щоб поширювати і множити цей досвід".

Останні роки помітною стала тенденція до змін не тільки й не стільки змісту гуманітарної освіти, як методології. Я вважаю, що ефективного впливу суспільствознавчих предметів на формування особистості учня можна досягнути лише переглянувши набір тих методик та форм роботи, які використовуються.  Я переконаний, що діяльність учителя полягає не стільки в тому, що він несе інформацію дітям,  скільки в умінні бути організатором її засвоєння, поводирем у лабіринті знань.

         Метою такого навчання в моїй  роботі   є розвиток особистості учня, насамперед різноманітних форм мислення кожного школяра в процесі засвоєння знань. Вони перетворюються на засіб розвитку особистості учнів. Відомо, що численні факти добре запам’ятовують комп’ютери. Учні повинні мати інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї та концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію. Зростає роль уміння добувати і переробляти інформацію з різних джерел. На сучасному етапі розвитку суспільства школа має відігравати важливу роль, допомагаючи молоді стати поінформованими, активними, відповідальними громадянами, творцями демократичного суспільства. І одним із шляхів розв'язання цього завдання, на мою думку є впровадження проблемного методу на заняттях історії.     

      Одним із пріоритетних напрямків нового педагогічного мислення й нового погляду на урок та весь навчальний процес є зміна в поглядах на учнів як на суб’єкт виховання та на сам процес навчання. Особистість учня ставиться в центрі навчального процесу, що вимагає від учителя переосмислення мети й завдань уроків, знову ж таки з позицій школярів. Звідси все частіше виникає потреба ставити учнів у позицію дослідників—першовідкривачів історичних подій, вчити їх спостерігати й аналізувати історичні процеси, вміти їх обґрунтовувати  і пробуджувати в дітей цікавість й потяг до ще не розв’язаних проблем, з якими вони можуть зустрітися в майбутньому.

        Тобто, вчитель створює таку внутрішню напруженість думки в процесі навчання, яка сприятиме активізації й мобілізації сил, волі і здібностей учнів, розвиватиме їхнє самостійне творче мислення.

Використання проблемних запитань і завдань для перевірки знань учнів – основний шлях в моїй роботі для підвищення якості навчання.

Розв’язання проблемних завдань учнями спонукає їх до пізнавальної діяльності. При такій організації вчителем перевірки знань учні звертаються до фактів, аналізують їх, з’ясовують причинні зв’язки між окремими явищами.

Впровадження проблемного методу

на заняттях історії

Кожного вчителя хвилюють питання: як зробити свої уроки цікавими, динамічними, "живими", як заохотити учнів до навчання, запалити в їх серцях іскорку допитливості та інтересу?

          Я вважаю, що навчально-виховна діяльність полягає у тому, щоб створити умови для формування критичного мислення учнів та адекватного оцінювання суспільних та економічних явищ та процесів, застосовуючи при цьому науково обґрунтовані принципи і критерії.

Вбачаю основну мету моєї діяльності в    розвитку особистості учня, його творчого потенціалу та пізнавальної активності; формування ключових компетенцій (схема 1) через такі завдання:

·       поширення    систематичних    знань    про    історію,    що    робить    людину компетентною;

·       забезпечення засвоєння учнями практичних навичок, необхідних для життя в сучасному суспільстві;

·       розвиток бажання та здатності брати участь у суспільному житті.
      Методика проблемного навчання передбачає інтенсивну розумову  роботу      учнів шляхом організації проблемного вивчення змісту шкільної історичної освіти, запровадження системи проблемних запитань, задач і завдань, озброєння їх прийомами пізнавальної, творчої діяльності.

      Проблемне навчання являє собою навчання, в процесі якого учні через діалог втягуються в розв’язання проблемних ситуацій, індивідуально здобувають нові знання і тут же діляться ними, що виключає можливість закріплення хибних висновків.

       Метою діяльності вчителя, при використанні проблемного навчання, є те, щоб ставити учнів перед необхідністю вирішувати нові, нестандартні задачі або поставлені перед ними проблеми, життєву важливість і значення яких вони усвідомлюють. Завдяки застосуванню провідного методу навчання, в учнів розвивається уміння орієнтуватися в нових умовах, комбінувати запас наявних знань і умінь для пошуку нових.

     Головне  завдання. яке  я ставлю  перед собою полягає в тому, щоб не передавати готові знання, певну інформацію, а в тому, щоб навчити школярів учитися, сформувати позитивну мотивацію учіння, різнобічні пізнавальні інтереси, здатність до свідомого і самостійного засвоєння знань і умінь в умовах проблемної ситуації.      

          На думку таких науковців-дослідників як А.Брушлінський,В.Гаврилов, З.Калмикові, В.Комаров, Т.Кудрявцев, І.Лернер, А.Матюшкін, М.Махмутов, А.Фурман та ін. науковою базою  навчального процесу взагалі й історичної освіти зокрема є проблемно-розвивальне навчання, яке тримається на трьох взаємопов'язаних концентрах: навчальній діяльності, теоретичному мисленні й рефлексії .

У дидактиці немає єдиного загальноприйнятого визначення проблемної ситуації. Більшість дослідників розглядають проблемну ситуацію перш за все як ситуацію утруднення (Ю.Чабанський, І.Лернер, М.Махмутов). Інші вчені як основну її ланку називають пізнавальну (діалектичну) суперечність (А.Брушлінський, Д.Вількеєв, Т.Кудрявцев). Але, не зважаючи на ці розбіжності, всі вони визнають, що проблемна ситуація - це обов'язковий компонент навчального пізнання. Її основне призначення - породження продуктивних, творчих процесів мислення учнів, стимулювання інтелектуального й особистісного розвитку.

Російські вчені Є.В'яземський та О.Стрєлова вказують на особливості створення проблемних ситуацій несподіванки, конфлікту, невідповідності, невизначеності, передбачення, версійного характеру і прогнозування.

Інший російський вчений О.Степаніщев пропонує власну типологію проблемних задач, причому наголошує на можливості їх зображення: у вигляді ножиць, замкнутого кола, картосхеми з пізнавальною задачею, структурної схеми з використанням проблемних питань, логічної схеми з привнесенням у неї елементів проблемності.

Теорія проблемного навчання розробляється досить давно. Цією проблемою опікувалися російські педагоги та психологи: М.І.Махмутов, І.Я.Лернер, І.А.Ільницька, А.М.Матюшкін, Р.І.Малафєєв та ін. Учені визначають проблемне навчання з різних позицій: як новий тип навчання (М.Скаткін, І.Лернер), як метод навчання (Л.Панчешникова, В.Оконь); як принцип навчання (Г.Понурова), як технологію (Г.Ксензова, Н.Савіна).

Сьогодні найчастіше проблемне навчання розглядається як технологія розвивальної освіти, спрямована на активне формування знань, розумових здібностей та прийомів дослідницької діяльності, залучення до наукового пошуку, розвиток творчості. Використання проблемного навчання дозволяє досягти більш глибокого розуміння матеріалу, його свідомого засвоєння, забезпечує наукову доказовість знань, привчає учнів мислити діалектично, сприяє розвитку особистих якостей.

Технологія проблемного навчання включає такі етапи діяльності:

•        створення проблемної ситуації;

•        збирання й аналіз даних, необхідних для розв'язання проблеми, актуалізація життєвого досвіду;

•        вивчення причинно-наслідкових зв'язків, формулювання гіпотез;

•        формулювання висновків.

На початку уроку  пропоную проблемну ситуацію, яка ґрунтується на здивуванні або пов'язана з інтелектуальним утрудненням. Якщо використовується проблема "зі здивуванням", учням пропонуються суперечливі факти, теорії, точки зору. Також в основу такої проблеми може бути покладене й інше протиріччя - між життєвим (побутовим) досвідом, уявленнями та науковими фактами. У цьому випадку  пропоную практичне завдання, прикладом із навмисною помилкою.

       З метою усвідомлення сутності проблемної ситуації  пропоную учням низку питань, які стимулюють школярів до розуміння протиріччя, закладеного в проблемі (наприклад, "Що вас здивувало?", "Які є точки зору?", "Що ви припускали, а що вийшло насправді?", "Що вам заважає виконати завдання?", "Чим це завдання відрізняється від тих, які виконували раніше?" тощо).   

      

    Всі можливі варіанти вирішення проблеми  розглядаються й визначаються  оптимально.

   Наприклад, історія України 11 клас, тема: «Включення західноукраїнських земель до складу УРСР»

  - Чи можна вважати Й. Сталіна збирачем всіх українських земель?

   - Якщо проаналізувати матеріал вищезгаданої теми, то може здатися, що Й. Сталін справді доклав всіх зусиль, щодо об’єднання українських земель. Але, один факт спростовує це твердження.

   28 вересня 1939 року було підписано Договір про дружбу і кордон між СРСР та Німеччиною, за яким Холмщина, Підляшшя, Посання, Лемківщина – етнічні українські землі, передані Німеччині, в обмін на Литву.

Надаю  переважного значення такій формі роботи, як дискусія.

  Дискусія – як шлях до істини.  Розпочинаю дискусію, здивувавши учнів та запропонувавши їм розв’язати цікаву проблемну ситуацію.

  При створенні дискусії  звертаю увагу  на такі головні моменти її ведення:

-         вміння вислухати інших;

-         чіткість і логічність викладу думки;

-         аргументованість;

-         вміння робити висновки.

    На уроці, в процесі розгляду проблемної ситуації, в учителя, як правило виникає необхідність уточнення завдання. Корекція проблеми – одне з важливих питань, при застосуванні проблемного методу.

   Наприклад:

Вчитель ставить питання:

-  Голод 1946-1947 рр. – спланована акція чи наслідок природних катаклізмів?

  Корекція: Роль і суть державної політики в суспільному господарстві в післявоєнний період.

     В процесі вирішення проблемних ситуацій завдань вчитель виступає в ролі координатора і тому я ставлю перед собою  такі завдання – надавати учням консультації (допомогу), але не виконувати за них поставлені задачі.

  Допомога вчителя  спрямована не на аналіз фактичного матеріалу, а на уточнення, спрямування алгоритму дії.

 Аналіз помилок – один із найважливіших етапів уроку в моїй роботі , який дозволяє уникнути закріплення хибних висновків, зроблених учнями, та закріпити вивчений матеріал. В процесі підбиття підсумків  завжди пам’ятаю про таке негативне явище як регламентація мислення. Тому підводячи підсумки, після розв’язання проблемного завдання,  завжди  толерантно, ввічливо, не тиснучи на учнів, здійснюю підведення висновків, навіть якщо досягли результатів не таких, які передбачалися .

Наступний етап - це формулювання навчальної проблеми та через неї теми уроку, який проводиться у формі фронтальної бесіди.

Найбільш складною частиною проблемного уроку є пошук гіпотез, шляхів розв'язання проблеми.  На даному етапі  мої дії такі:

·       спонукаю учнів до висунення ідеї (заохочувальними словами, підказками тощо);

·       приймаю запропоновану гіпотезу (словами "так", "приймається" та ін);

·       спонукаю до перевірки гіпотез ("Чи згодні з гіпотезою?", "Як її перевірити?", "А хто думає інакше? Чому? ").

Наприкінці розв'язання проблеми обов'язково робиться підсумок.  Разом з учнями чітко виділяю головну гіпотезу, повернувшись до формулювання основного проблемного питання на початку уроку, потім формулюється відповідь на нього. Учням пропонується відповісти на такі питання:

·                 Які нові знання ви отримали?

·       Що нового дізналися про причинно-наслідкові зв'язки, які пояснюють це явище?

·       Яке значення мають отримані знання? Де вони можуть бути використані?

За час своєї роботи я переконався, що учні не тільки самостійно приходять до тих чи інших висновків, здобуваючи нові знання, вони вчаться аналізувати, систематизувати, опрацьовувати новий матеріал на якісно вищому рівні – формулюють проблеми, а не лише відповідають на поставлені учителем питання.

Застосування проблемного методу передбачає створення:

проблемної  ситуації,  яка збуджує  цілеспрямовану  увагу  і  самостійність мислення.  Вона  протиставляє  знання  і  незнання  і  тим  самим  загострює проблему;

проблеми або пошукової задачі (повинна бути хвилюючою, гострою, мати декілька варіантів аргументації відповіді);

проблемного питання .

Я використовую проблемний метод  як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів. Це реалізується такими шляхами:

1.             Проблемний виклад матеріалу в формі бесіди, діалогу. При цьому учні детально вивчають матеріал, визначаються "вузлові" питання та поділяють навчальний матеріал на:

•        проблемний (аналіз, оцінка, значення і т.д.);

•        фактичний (дати, точні дані, незаперечні факти).

2.       Частково-пошукова діяльність.

Така робота передбачає підготовку учням низки спеціальних питань, які підштовхнуть їх до самостійних роздумів, активних пошуків відповіді і провокують їх в свою чергу задати питання мені. В залежності від гостроти матеріалу розгортається діалог або дискусія.

   При використанні такої роботи школярі самостійно шукають розв'язання проблемної ситуації, яка має неординарну оцінку. Наприклад, коли учні працюють з історичними документами, які не мають однозначних тлумачень в історичній науці (Березневі статті, пакт Молотова-Рібентропа).

       Застосування проблемного методу навчання вимагає особливого підходу до організації навчання. Першочерговим в роботі, насамперед, є організація активної пізнавальної діяльності учнів. Учні  не просто вчаться, вони працюють над тим, щоб здобувати знання—самостійно мислити. Адже, незаперечний факт, що найміцніші знання ті, які учні здобувають самостійно.

 На різних етапах уроку використовую проблемний метод. А саме:

- на початку уроку, поставивши перед учнями проблемне завдання, вчитель пропонує їм  декілька  варіантів  можливих  рішень. Діти самостійно  обирають свої варіанти і обґрунтовують свій вибір (можлива дискусія);

- пояснюючи новий матеріал, дійшовши до переломного моменту (яскрава історична подія, явище),  пропоную учням зробити версію-прогноз: Що буде далі? До чого це призведе? Які будуть наслідки? ;

- при поясненні нового матеріалу учні шукають спільне й відмінне, порівнюючи нову тему з раніше вивченою;

 - при закріпленні вивченого .

      

   Наведення цікавих фактів  успішно активізує мислення дітей підвищує увагу й  навчальну активність.

1. Створення проблемної ситуації:

- Чи можуть бути Трипільці предками українців?

- Якою була роль варягів у процесі утворення Київської Русі?

- В чому полягала роль Запорізької Січі в період «Руїни»?

- Версальсько-Ватиканська система – як шлях до Другої світової війни

- Прихід до влади Гітлера: закономірність чи випадок?

2.Здійснюється активізація мислення за допомогою яскравого факту.

Побудова Берлінського миру – до яких наслідків це приведе?

Хіросіма, Нагасакі – безглузда жорстокість чи тонкий розрахунок?

Політика «Гласності» - чи можна було передбачити розвал СРСР?

Брестський мир 1918 р. – перемога української дипломатії?

3. Фіксація фактів.

- Чи готував Сталін СРСР до агресивної війни?

- Чи можливо було уникнути «Руїни»?

- Чи є закономірністю розкол СРСР?

Реалізація мети історичної освіти учнів буде ефективнішою, якщо вона буде здійснюватись не тільки в рамках уроків та гуртків. Тому з метою популяризації знань з історії, підвищення інтересу до предмету, разом з вчителем історії Кривенко Н.В.  проводимо тижні історії в школі , під час яких відбуваються інтелектуально-розважальні ігри, бесіди, позакласні заходи, турніри, засідання дискусійних клубів тощо.

Процес реформування освіти в Україні триває. Суттєві зміни в методиці навчання, які відбулися протягом останнього десятиліття, свідчать про поступове усвідомлення широким учительським загалом нової філософії освіти, необхідності орієнтації процесу навчання на розвиток особистості учнів. Шляхом до формування творчої особистості є застосування у навчально-виховному процесі технологій навчання, які активізують діяльність учнів, розвиваючи їх творче мислення, вміння спілкуватися, розмірковувати і приймати рішення.