Опис досвіду

Мислення завжди  починається з проблеми

чи запитання, зі здивування, з протиріччя.

С.Рубінштейн, психолог

Зміни, що відбулися в Україні протягом останніх років – здобуття державної незалежності, становлення ринкової економіки, демократизація суспільства – стали реальним підґрунтям  для подальшого просування нашої країни до суспільства нового типу. Відомо, що трансформації в суспільстві завжди спричиняють певні зміни в освіті.

         "Технологія завтрашнього дня, - зазначав англ. філософ О. Тоффлер, – потребує не мільйонів поверхово начитаних людей, готових працювати в унісон на безкінечних монотонних роботах, не людей, які виконують накази, не зморгнувши оком, але людей, котрі можуть приймати критичні рішення, які можуть знаходити свій шлях в новому оточенні, які достатньо швидко встановлюють нові стосунки в реальності, що швидко змінюється". У Концепції розвитку загальної середньої освіти підкреслюється, що стрижнем освіти XXІ ст. є розвиваюча, культуротворча домінанта, виховання відповідальної особистості, яка здатна до самоосвіти і саморозвитку, вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати набуті знання і вміння для творчого розв'язання проблем.

Тому визначальними на сучасному етапі історичного розвитку стають такі риси особистості як активність, самостійність, творчість, здатність адаптуватися  до стрімких змін у світі. Їх формування вимагає нових підходів до процесу навчання. На жаль, школа все ще залишається організацією, що навчає. Вона ще й досі не є організацією, що навчається. Вихід з цього становища можна знайти, як вважає      В. Горбатенко, український політолог і правознавець, "пильніше придивившись до учнів, до причин провалів окремих реформ, часткових успіхів окремих педагогів, щоб поширювати і множити цей досвід".

Останні роки помітною стала тенденція до змін не тільки й не стільки змісту гуманітарної освіти, як методології. Я вважаю, що ефективного впливу суспільствознавчих предметів на формування особистості учня можна досягнути лише переглянувши набір тих методик та форм роботи, які використовуються.  Я переконаний, що діяльність учителя полягає не стільки в тому, що він несе інформацію дітям,  скільки в умінні бути організатором її засвоєння, поводирем у лабіринті знань.

         Метою такого навчання в моїй  роботі   є розвиток особистості учня, насамперед різноманітних форм мислення кожного школяра в процесі засвоєння знань. Вони перетворюються на засіб розвитку особистості учнів. Відомо, що численні факти добре запам’ятовують комп’ютери. Учні повинні мати інші навички: думати, розуміти суть речей, осмислювати ідеї та концепції і вже на основі цього вміти шукати потрібну інформацію. Зростає роль уміння добувати і переробляти інформацію з різних джерел. На сучасному етапі розвитку суспільства школа має відігравати важливу роль, допомагаючи молоді стати поінформованими, активними, відповідальними громадянами, творцями демократичного суспільства. І одним із шляхів розв'язання цього завдання, на мою думку є впровадження проблемного методу на заняттях історії.     

      Одним із пріоритетних напрямків нового педагогічного мислення й нового погляду на урок та весь навчальний процес є зміна в поглядах на учнів як на суб’єкт виховання та на сам процес навчання. Особистість учня ставиться в центрі навчального процесу, що вимагає від учителя переосмислення мети й завдань уроків, знову ж таки з позицій школярів. Звідси все частіше виникає потреба ставити учнів у позицію дослідників—першовідкривачів історичних подій, вчити їх спостерігати й аналізувати історичні процеси, вміти їх обґрунтовувати  і пробуджувати в дітей цікавість й потяг до ще не розв’язаних проблем, з якими вони можуть зустрітися в майбутньому.

        Тобто, вчитель створює таку внутрішню напруженість думки в процесі навчання, яка сприятиме активізації й мобілізації сил, волі і здібностей учнів, розвиватиме їхнє самостійне творче мислення.

Використання проблемних запитань і завдань для перевірки знань учнів – основний шлях в моїй роботі для підвищення якості навчання.

Розв’язання проблемних завдань учнями спонукає їх до пізнавальної діяльності. При такій організації вчителем перевірки знань учні звертаються до фактів, аналізують їх, з’ясовують причинні зв’язки між окремими явищами.

Впровадження проблемного методу

на заняттях історії

Кожного вчителя хвилюють питання: як зробити свої уроки цікавими, динамічними, "живими", як заохотити учнів до навчання, запалити в їх серцях іскорку допитливості та інтересу?

          Я вважаю, що навчально-виховна діяльність полягає у тому, щоб створити умови для формування критичного мислення учнів та адекватного оцінювання суспільних та економічних явищ та процесів, застосовуючи при цьому науково обґрунтовані принципи і критерії.

Вбачаю основну мету моєї діяльності в    розвитку особистості учня, його творчого потенціалу та пізнавальної активності; формування ключових компетенцій (схема 1) через такі завдання:

·       поширення    систематичних    знань    про    історію,    що    робить    людину компетентною;

·       забезпечення засвоєння учнями практичних навичок, необхідних для життя в сучасному суспільстві;

·       розвиток бажання та здатності брати участь у суспільному житті.
      Методика проблемного навчання передбачає інтенсивну розумову  роботу      учнів шляхом організації проблемного вивчення змісту шкільної історичної освіти, запровадження системи проблемних запитань, задач і завдань, озброєння їх прийомами пізнавальної, творчої діяльності.

      Проблемне навчання являє собою навчання, в процесі якого учні через діалог втягуються в розв’язання проблемних ситуацій, індивідуально здобувають нові знання і тут же діляться ними, що виключає можливість закріплення хибних висновків.

       Метою діяльності вчителя, при використанні проблемного навчання, є те, щоб ставити учнів перед необхідністю вирішувати нові, нестандартні задачі або поставлені перед ними проблеми, життєву важливість і значення яких вони усвідомлюють. Завдяки застосуванню провідного методу навчання, в учнів розвивається уміння орієнтуватися в нових умовах, комбінувати запас наявних знань і умінь для пошуку нових.

     Головне  завдання. яке  я ставлю  перед собою полягає в тому, щоб не передавати готові знання, певну інформацію, а в тому, щоб навчити школярів учитися, сформувати позитивну мотивацію учіння, різнобічні пізнавальні інтереси, здатність до свідомого і самостійного засвоєння знань і умінь в умовах проблемної ситуації.      

          На думку таких науковців-дослідників як А.Брушлінський,В.Гаврилов, З.Калмикові, В.Комаров, Т.Кудрявцев, І.Лернер, А.Матюшкін, М.Махмутов, А.Фурман та ін. науковою базою  навчального процесу взагалі й історичної освіти зокрема є проблемно-розвивальне навчання, яке тримається на трьох взаємопов'язаних концентрах: навчальній діяльності, теоретичному мисленні й рефлексії .

У дидактиці немає єдиного загальноприйнятого визначення проблемної ситуації. Більшість дослідників розглядають проблемну ситуацію перш за все як ситуацію утруднення (Ю.Чабанський, І.Лернер, М.Махмутов). Інші вчені як основну її ланку називають пізнавальну (діалектичну) суперечність (А.Брушлінський, Д.Вількеєв, Т.Кудрявцев). Але, не зважаючи на ці розбіжності, всі вони визнають, що проблемна ситуація - це обов'язковий компонент навчального пізнання. Її основне призначення - породження продуктивних, творчих процесів мислення учнів, стимулювання інтелектуального й особистісного розвитку.

Російські вчені Є.В'яземський та О.Стрєлова вказують на особливості створення проблемних ситуацій несподіванки, конфлікту, невідповідності, невизначеності, передбачення, версійного характеру і прогнозування.

Інший російський вчений О.Степаніщев пропонує власну типологію проблемних задач, причому наголошує на можливості їх зображення: у вигляді ножиць, замкнутого кола, картосхеми з пізнавальною задачею, структурної схеми з використанням проблемних питань, логічної схеми з привнесенням у неї елементів проблемності.

Теорія проблемного навчання розробляється досить давно. Цією проблемою опікувалися російські педагоги та психологи: М.І.Махмутов, І.Я.Лернер, І.А.Ільницька, А.М.Матюшкін, Р.І.Малафєєв та ін. Учені визначають проблемне навчання з різних позицій: як новий тип навчання (М.Скаткін, І.Лернер), як метод навчання (Л.Панчешникова, В.Оконь); як принцип навчання (Г.Понурова), як технологію (Г.Ксензова, Н.Савіна).

Сьогодні найчастіше проблемне навчання розглядається як технологія розвивальної освіти, спрямована на активне формування знань, розумових здібностей та прийомів дослідницької діяльності, залучення до наукового пошуку, розвиток творчості. Використання проблемного навчання дозволяє досягти більш глибокого розуміння матеріалу, його свідомого засвоєння, забезпечує наукову доказовість знань, привчає учнів мислити діалектично, сприяє розвитку особистих якостей.

Технологія проблемного навчання включає такі етапи діяльності:

•        створення проблемної ситуації;

•        збирання й аналіз даних, необхідних для розв'язання проблеми, актуалізація життєвого досвіду;

•        вивчення причинно-наслідкових зв'язків, формулювання гіпотез;

•        формулювання висновків.

На початку уроку  пропоную проблемну ситуацію, яка ґрунтується на здивуванні або пов'язана з інтелектуальним утрудненням. Якщо використовується проблема "зі здивуванням", учням пропонуються суперечливі факти, теорії, точки зору. Також в основу такої проблеми може бути покладене й інше протиріччя - між життєвим (побутовим) досвідом, уявленнями та науковими фактами. У цьому випадку  пропоную практичне завдання, прикладом із навмисною помилкою.

       З метою усвідомлення сутності проблемної ситуації  пропоную учням низку питань, які стимулюють школярів до розуміння протиріччя, закладеного в проблемі (наприклад, "Що вас здивувало?", "Які є точки зору?", "Що ви припускали, а що вийшло насправді?", "Що вам заважає виконати завдання?", "Чим це завдання відрізняється від тих, які виконували раніше?" тощо).   

      

    Всі можливі варіанти вирішення проблеми  розглядаються й визначаються  оптимально.

   Наприклад, історія України 11 клас, тема: «Включення західноукраїнських земель до складу УРСР»

  - Чи можна вважати Й. Сталіна збирачем всіх українських земель?

   - Якщо проаналізувати матеріал вищезгаданої теми, то може здатися, що Й. Сталін справді доклав всіх зусиль, щодо об’єднання українських земель. Але, один факт спростовує це твердження.

   28 вересня 1939 року було підписано Договір про дружбу і кордон між СРСР та Німеччиною, за яким Холмщина, Підляшшя, Посання, Лемківщина – етнічні українські землі, передані Німеччині, в обмін на Литву.

Надаю  переважного значення такій формі роботи, як дискусія.

  Дискусія – як шлях до істини.  Розпочинаю дискусію, здивувавши учнів та запропонувавши їм розв’язати цікаву проблемну ситуацію.

  При створенні дискусії  звертаю увагу  на такі головні моменти її ведення:

-         вміння вислухати інших;

-         чіткість і логічність викладу думки;

-         аргументованість;

-         вміння робити висновки.

    На уроці, в процесі розгляду проблемної ситуації, в учителя, як правило виникає необхідність уточнення завдання. Корекція проблеми – одне з важливих питань, при застосуванні проблемного методу.

   Наприклад:

Вчитель ставить питання:

-  Голод 1946-1947 рр. – спланована акція чи наслідок природних катаклізмів?

  Корекція: Роль і суть державної політики в суспільному господарстві в післявоєнний період.

     В процесі вирішення проблемних ситуацій завдань вчитель виступає в ролі координатора і тому я ставлю перед собою  такі завдання – надавати учням консультації (допомогу), але не виконувати за них поставлені задачі.

  Допомога вчителя  спрямована не на аналіз фактичного матеріалу, а на уточнення, спрямування алгоритму дії.

 Аналіз помилок – один із найважливіших етапів уроку в моїй роботі , який дозволяє уникнути закріплення хибних висновків, зроблених учнями, та закріпити вивчений матеріал. В процесі підбиття підсумків  завжди пам’ятаю про таке негативне явище як регламентація мислення. Тому підводячи підсумки, після розв’язання проблемного завдання,  завжди  толерантно, ввічливо, не тиснучи на учнів, здійснюю підведення висновків, навіть якщо досягли результатів не таких, які передбачалися .

Наступний етап - це формулювання навчальної проблеми та через неї теми уроку, який проводиться у формі фронтальної бесіди.

Найбільш складною частиною проблемного уроку є пошук гіпотез, шляхів розв'язання проблеми.  На даному етапі  мої дії такі:

·       спонукаю учнів до висунення ідеї (заохочувальними словами, підказками тощо);

·       приймаю запропоновану гіпотезу (словами "так", "приймається" та ін);

·       спонукаю до перевірки гіпотез ("Чи згодні з гіпотезою?", "Як її перевірити?", "А хто думає інакше? Чому? ").

Наприкінці розв'язання проблеми обов'язково робиться підсумок.  Разом з учнями чітко виділяю головну гіпотезу, повернувшись до формулювання основного проблемного питання на початку уроку, потім формулюється відповідь на нього. Учням пропонується відповісти на такі питання:

·                 Які нові знання ви отримали?

·       Що нового дізналися про причинно-наслідкові зв'язки, які пояснюють це явище?

·       Яке значення мають отримані знання? Де вони можуть бути використані?

За час своєї роботи я переконався, що учні не тільки самостійно приходять до тих чи інших висновків, здобуваючи нові знання, вони вчаться аналізувати, систематизувати, опрацьовувати новий матеріал на якісно вищому рівні – формулюють проблеми, а не лише відповідають на поставлені учителем питання.

Застосування проблемного методу передбачає створення:

проблемної  ситуації,  яка збуджує  цілеспрямовану  увагу  і  самостійність мислення.  Вона  протиставляє  знання  і  незнання  і  тим  самим  загострює проблему;

проблеми або пошукової задачі (повинна бути хвилюючою, гострою, мати декілька варіантів аргументації відповіді);

проблемного питання .

Я використовую проблемний метод  як засіб активізації пізнавальної діяльності учнів. Це реалізується такими шляхами:

1.             Проблемний виклад матеріалу в формі бесіди, діалогу. При цьому учні детально вивчають матеріал, визначаються "вузлові" питання та поділяють навчальний матеріал на:

•        проблемний (аналіз, оцінка, значення і т.д.);

•        фактичний (дати, точні дані, незаперечні факти).

2.       Частково-пошукова діяльність.

Така робота передбачає підготовку учням низки спеціальних питань, які підштовхнуть їх до самостійних роздумів, активних пошуків відповіді і провокують їх в свою чергу задати питання мені. В залежності від гостроти матеріалу розгортається діалог або дискусія.

   При використанні такої роботи школярі самостійно шукають розв'язання проблемної ситуації, яка має неординарну оцінку. Наприклад, коли учні працюють з історичними документами, які не мають однозначних тлумачень в історичній науці (Березневі статті, пакт Молотова-Рібентропа).

       Застосування проблемного методу навчання вимагає особливого підходу до організації навчання. Першочерговим в роботі, насамперед, є організація активної пізнавальної діяльності учнів. Учні  не просто вчаться, вони працюють над тим, щоб здобувати знання—самостійно мислити. Адже, незаперечний факт, що найміцніші знання ті, які учні здобувають самостійно.

 На різних етапах уроку використовую проблемний метод. А саме:

- на початку уроку, поставивши перед учнями проблемне завдання, вчитель пропонує їм  декілька  варіантів  можливих  рішень. Діти самостійно  обирають свої варіанти і обґрунтовують свій вибір (можлива дискусія);

- пояснюючи новий матеріал, дійшовши до переломного моменту (яскрава історична подія, явище),  пропоную учням зробити версію-прогноз: Що буде далі? До чого це призведе? Які будуть наслідки? ;

- при поясненні нового матеріалу учні шукають спільне й відмінне, порівнюючи нову тему з раніше вивченою;

 - при закріпленні вивченого .

      

   Наведення цікавих фактів  успішно активізує мислення дітей підвищує увагу й  навчальну активність.

1. Створення проблемної ситуації:

- Чи можуть бути Трипільці предками українців?

- Якою була роль варягів у процесі утворення Київської Русі?

- В чому полягала роль Запорізької Січі в період «Руїни»?

- Версальсько-Ватиканська система – як шлях до Другої світової війни

- Прихід до влади Гітлера: закономірність чи випадок?

2.Здійснюється активізація мислення за допомогою яскравого факту.

Побудова Берлінського миру – до яких наслідків це приведе?

Хіросіма, Нагасакі – безглузда жорстокість чи тонкий розрахунок?

Політика «Гласності» - чи можна було передбачити розвал СРСР?

Брестський мир 1918 р. – перемога української дипломатії?

3. Фіксація фактів.

- Чи готував Сталін СРСР до агресивної війни?

- Чи можливо було уникнути «Руїни»?

- Чи є закономірністю розкол СРСР?

Реалізація мети історичної освіти учнів буде ефективнішою, якщо вона буде здійснюватись не тільки в рамках уроків та гуртків. Тому з метою популяризації знань з історії, підвищення інтересу до предмету, разом з вчителем історії Кривенко Н.В.  проводимо тижні історії в школі , під час яких відбуваються інтелектуально-розважальні ігри, бесіди, позакласні заходи, турніри, засідання дискусійних клубів тощо.

Процес реформування освіти в Україні триває. Суттєві зміни в методиці навчання, які відбулися протягом останнього десятиліття, свідчать про поступове усвідомлення широким учительським загалом нової філософії освіти, необхідності орієнтації процесу навчання на розвиток особистості учнів. Шляхом до формування творчої особистості є застосування у навчально-виховному процесі технологій навчання, які активізують діяльність учнів, розвиваючи їх творче мислення, вміння спілкуватися, розмірковувати і приймати рішення.

Розробка уроку

8 клас     

Тема:    Українські землі в другій половині ХVII ст.

Поділ  Гетьманщини та боротьба за незалежність

Тема:    Україна в роки правління гетьмана Івана Виговського.

Очікувані результати.

Учні зможуть:

·        визначити роль гетьмана І.Виговського в розбудові Української держави;

·        характеризувати його внутрішню та зовнішню політику;

·        аналізувати положення Гадяцької угоди;

·        пояснювати причини та наслідки московсько-української війни 1658-1659 рр.;

·        аргументувати й лаконічно висловлювати власну думку.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: портрети І. Виговсько­го та Юрія Хмельницького;

таблиця "Причини "Руїни";

таблиця "Проблемні питання";

таблиця "Програма І.Виговського";

Основні поняття: "Руїна", українсько-московська війна 1658-1659 рр., Гадяцький трактат; громадянська вій­на; Конотопська битва.

Хід уроку

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань                                              

1.     Над якою темою ви закінчили роботу? (Національно-визвольна війна українського народу проти Речі Посполитої у середині ХVІІ ст. Відродження української держави).

2.     Назвіть хронологічні рамки Національно-визвольної війни?

3.     Визначте роль Б.Хмельницького в цій війні.

4.     Назвіть найяскравіші перемоги у ході війни.

5.     У складі яких держав опинились українські землі після Березневих статей
1654 р.?

6.     Що вам відомо про мрію Б. Хмельницького запровадити спадщинне гетьманство?

ІІІ. Повідомлення теми, мети і завдань уроку                                     

Ми розпочинаємо вивчення нової великої теми "Українські землі в другій половині ХVІІ ст. Поділ Гетьманщини та боротьба за незалежність" над якою  будемо працювати кілька уроків.

А тема сьогоднішнього уроку "Україна в роки правління гетьмана Івана Виговського (1657-1659)".

Наша мета – на уроці  дати оцінку гетьманування Івана Виговського; встановити причини та наслідки національного розбрату, анархії та громадянської війни в Україні 1657-1659 рр., які існували в часи гетьманування Виговського.

ІV. Мотивація навчальної діяльності

    Отримавши булаву по смерті Б.Хмельницького, І.Виговський мав прекрасний шанс закріпити успіхи попередника, зміцнити Українську державу і вписати своє ім’я в історію, як мудрого державного діяча, який зміг об’єднати народ ...

     Але, не судилося... Саме в політиці (діях) Виговського багато істориків вбачають ті "зерна розбрату", які розкололи українців і "проросли" в драматичний період "Руїни".

     Чи припускався І.Виговський помилок? Яких? Чи,можливо,ситуація  1657 р. в Україні була вибухова й складна й без діянь "правої руки й довіреної особи Б.Хмельницького"? Тому, ставимо проблемні питання:

1.            Гадяцький договір – це перемога української дипломатії чи вмілий тактичний хід Речі Посполитої?

2.             Громадянська війна 1658 р. була наслідком політики І.Виговського чи владних амбіцій М.Пушкара та Я.Барабаша?

3.            Які наслідки для Гетьманщини мала зовнішня політика Московського царства 1657-1659 рр.?

V. Вивчення нового матеріалу

1.  Становище в Україні після смер­ті Б.Хмельницького.

27 липня  1657 р.  помер   Б.Хмельницький. Ще за життя видатного гетьмана старшинська рада ухвалила рішення про передачу влади після його смерті                      16-річному сину Юрію.

– Як можна оцінити рішення Хмельницького про передачу влади Юрасеві ?

2.  Обрання гетьманом І. Виговського.

Україна – Гетьманщина потребувала вирішення  ряду важливих питань(робота з таблицею 1 "Проблемні питання").

23-26 серпня на старшинській раді в Чигирині І. Виговського було обрано гетьманом (до повноліття Юрася).

– Поміркуйте, чим було викликане це рішення ? Назвіть факти, які  свідчать про перевагу  гетьмана І. Виговського над гетьманом Ю. Хмельницьким.

3.  Внутрішня та зовнішня політи­ка І. Виговського.

1)    Програма гетьмана (робота з таблицею 3 "Програма І.Виговського").

2)    Внутрішня політика

Запитання

– Назвіть основні стани українського суспільства в XVII ст.

– Який стан був найбільш чисельним?

– Поміркуйте, який стан відігравав провідну роль в житті Гетьманщини ?

І.Виговський спирався у своїй політиці на козацьку старшину та покозачену українську шляхту. Спростуйте (доведіть) правильність вибору гетьмана.

3)    Громадянська війна (версія-прогноз).

Навесні 1658р. в Україні спалахнула громадянська війна. М.Пушкар та Я.Барабаш очолили антигетьманські сили (до 40 тис. осіб найбільш знедоленого люду – дейнеків).

1 червня 1658р. під Полтавою у кривавій битві, за допомогою татар, Виговський розбиває опозицію (загинуло до 50 тис. українців).

– На вашу думку, чому виник цей конфлікт ? А якби ви  його вирішили ?

4)    Зовнішня політика .

Запитання:

– Назвіть сусідні держави України –  Гетьманщини.

– Яка держава стала союзником українців у боротьбі проти Польщі в 1648р.?

– З якою державою Б.Хмельницький підписав в 1654р. " Березневі статті "?

– На вашу думку, яка з держав була б найкращим союзником для Гетьманщини?

Відповідь поясніть.

5)    Гадяцький договір.  Робота з підручником с. 140. Випишіть головні положення Гадяцького договору. Порівняйте їх з умовами Зборівського миру, "Березневих статей". Який з договорів був кращим для Гетьманщини? Чому?

6)    Українсько-московська  війна 1658-1659 рр.

Навесні 1659р. понад 100тис. російських вояків на чолі з князем О.Трубецьким рушили на Україну.

– На вашу думку, що стало причиною  українсько-московської  війни 1658-1659 рр.?

Близько двох місяців тривала облога Конотопа російськими військами.

28-29 червня 1659 р. відбулася Конотопська битва, яка закінчилася повним розгромом московських військ.

Робота з підручником с. 141. На чиєму боці в Конотопській битві воювали татари? Як це вплинуло на результат битви?

4.  Наслідки і значення діяльності І.Виговського.

Гучна перемога під Конотопом не поклала край розбратові в Україні. Влітку 1659р. починається нове антиурядове повстання.

– Поміркуйте, чому українці виступили проти І.Виговського?

У вересні 1659р. після козацької ради, яка висловила йому недовіру, гетьман І.Виговський зрікся влади. В Україні почався період "Руїни" (робота з таблицею 2 "Причини "Руїни").

VІ. Закріплення вивченого матеріалу

1. Гадяцький договір – це перемога української дипломатії чи вмілий тактичний хід Речі Посполитої? Свою відповідь аргументуйте.

2. Громадянська війна 1658р. була наслідком політики І. Виговського чи владних амбіцій М.Пушкара та Я.Барабаша?

3. Які наслідки для Гетьманщини мала зовнішня політика Московського царства 1657-1659 рр.?

VІІ. Підбиття підсумків уроку

– Що нового ви дізналися сьогодні на уроці?

( Метод "Мікрофон").

VІІІ. Домашнє завдання

1.    Прочитати параграф 15 підруч­ника.

2.    Виконати завдання 3 на С.142.

Таблиця 1

Питання, що постали після смерті Б. Хмельницького

·        Чи Україна буде самостійною державою, чи приєднається до котрогось із сусідів?

·        Чи державна територія має обій­мати всі українські землі, чи ли­ше Наддніпрянщину? Чи гетьманство залишиться в роду Хмельницького, чи знову стане виборним?

·        Чи буде держава спиратися лише на старшину і шляхту, чи мати­ муть слово також народні маси?

Таблиця 2

Причини Руїни

1.    Суперечки всередині державної еліти.

2.    Гострі соціальні конфлікти.

3.    Анархічні (від. гр. – безвладдя) та охлократичні (від гр. – пану­вання юрби) настрої та дії знач­ної частини народних мас, насамперед запорозького козацтва. (Січ була збройною громадою рівних й органічно не сприймала жорстких форм державної влади, зосередженої в руках старшини. Після смерті Б.Хмельницького козацька голота розпочала гро­мадянську війну,  приводом до якої став той факт, що запорож­ців не запросили на вибори но­вого гетьмана.)

4.    Агресія та втручання у внутріш­ні справи України з боку Речі Посполитої, Московії, Туреччи­ни, Кримського ханства.

Таблиця 3

Програма І.Виговського

•  Забезпечити Україні повну са­мостійність. Україна має стати такою державою, як Нідерланди або Швейцарія.

•   У козацькій державі утримувати всі українські землі. У закордонній політиці зберіга­ти приязні відносини з усіма сусідніми державами, не надаю­чи переваги жодній.

Позакласний захід

"Крути – символ національної честі"

Під Крутами сніг і пронизливий вітер

У січні ридає, голосить, гуде;

Шукає могили, де воїни-діти

На вічнім спочинку...

(З пісні)

Мета:

•    на основі доступних історичних джерел відтворити одну з драматичних
сторінок Української революції – бій на ст. Крути;

•     формувати в учнів уміння працювати з історичними документами, науковою
літературою, використовувати засоби художнього слова;

•     розвивати  національну свідомість та історичну пам'ять учнів, пов'язану з
державотворчими традиціями в Україні;

•     виховувати патріотизм, повагу та вдячність до учасників подій.

Обладнання: виставка публікацій "Бій під Крутами. Його уроки"; плакати; схема "Бій під Крутами"; ілюстративні матеріали.

ХІД ЗАХОДУ

Звучить пісня "Балада про Крути" (муз. П.Дворського, сл. М.Бакая):

То не чорне гайвороння над степом кружляє –

Дика орда Муравйова грізно наступає.

Щоб ворога зупинити, на станцію Крути

Відправились добровольці – молоді рекрути.

Славних хлопців-добровольців зібралося триста,

А дорога, наче доля – коротка, терниста.
Ой ви, Крути, ой ви. Крути, заступіть собою,
Бо проллється кров юнача цілою рікою.
Зима снігом замітає, січуть скоростріли,
Щоб ворога зупинити, не вистачить сили.
Вже набої закінчились, а довкола поле,
Піднялися і в атаку кинулись соколи.                  

Славних хлопців-добровольців підвелося триста

А дорога, наче доля - коротка, терниста.

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, заступіть собою, Пролилася кров юнача цілою рікою. Не вернуться воює ніколи до рідної хати,

Не зустріне, не пригорне заплакана мати.

Постріляні, порубані, але незборимі.

Зосталися тут лежати сини України.

Славних хлопців-добровольців загинуло триста,

Бо така вже їхня доля – коротка, терниста.

Ой ви, Крути, ой ви, Крути, вільного народу –

Віддали життя герої за нашу свободу.

Вступне слово вчителя

В історії кожного народу є дати, трагізм і велич яких залишається в пам'яті на віки і тисячоліття.

Понад дві тисячі років тому в ущелині під Фермопілами 300 спартанців на чолі з царем Леонідом полягли, стримуючи багатотисячне військо персів, і вкрили себе вічною славою.

У 1651 році під Берестечком полягли 300 козаків, давши можливість відступити війську Богдана Хмельницького.

29 (16) січня 1918 року героїчну смерть прийняли майже 300 українських юнаків під Кругами, що заслужили таку ж вічну славу.

Подвиг їхній тим значніший, що, на відміну від спартанців чи козаків, у бій їх вели не військові вожді, а лиш любов до рідної землі, до рідного народу.

Я запалюю свічку. Хай горить вона протягом нашого зібрання як символ пам'яті.

Пауза.

Наша зустріч присвячена одному дню в нескінченному плині днів історії нашого народу. Юні історики допоможуть мені.

Перший історик

Залізнична станція Крути на перегоні між Бахмачем і Ніжином, біля якої                 16 (29) січня 1918 року відбувся бій сотні Першої військової школи                                 ім. Б.Хмельницького га сотні Помічного студентського куреня з переважаючими силами Червоної армії під командуванням П.Єгорова. Було їх 420.

Фінал цього нерівного бою був трагічним. Але ціною своєї загибелі українські вояки – захисники Крутів затримали на кілька днів наступ більшовиків на Київ, чого вистачило для укладення Центральною Радою Брест-Литовської угоди з країнами Четвертного союзу.

Другий історик

Шановний колего! Дозвольте й мені сказати декілька слів. Давайте пригадаємо. 7 листопада 1917 року Центральна Рада прийняла III Універсал, яким проголосила УНР в складі демократичної Російської республіки. Це була ще одна помилка ЦР у схемі державотворення.

Раднарком, не зумівши мирним шляхом встановити радянську владу в Україні, на початку грудня надіслав ЦР телеграму з ультиматумом, давши їй                    48 годин на роздуми. ЦР ультиматум не прийняла, що стало приводом для неоголошеної війни Раднаркому проти УНР.

Третій історик

Шановні колеги, чи підтримуєте ви тезу про те, що Петроград хотів, аби його війна із ЦР мала вигляд не національної війни Росії з Україною, а класової війни в самій українській нації, війни українського народу проти українського дрібнобуржуазного уряду?

Перший історик

Так. Як відомо, 17 грудня в Києві зібрався Перший Всеукраїнський з'їзд рад, але більшовицьке представництво на ньому було незначним, і провести рішення про передачу влади радам робітничих і селянських депутатів не вдалося. Тоді делегати від більшовиків і лівих есерів переїхали до Харкова і там 25 грудня проголосили встановлення радянської влади в Україні.

Історик Попов ще в 1928 році писав, що саме після з'їзду в Харкові розпочалась організована боротьба зі зброєю в руках за встановлення радянської влади в Україні.

Четвертий історик

Перепрошую. Дозвольте мені детальніше зупинитися на цих подіях.

За наказом головнокомандувача Червоної армії Криленка, наступ на Україну розпочали три армії під командуванням Муравйова, Березіна, Знаменського.

21 грудня Антонова-Овсієнка призначили командувати Південним революційним фронтом, а наступаючими на Київ військами – Муравйова, колишнього полковника царської армії, лівого есера, людину авантюристичну, жорстоку і честолюбну (супроводжується показом подій на карті-схемі "Бій під Кругами").

Військову силу Раднаркому у війні проти ЦР мали посилити радянські війська з Росії, що налічували ЗО тисяч вояків, 60 гармат, 50 бронепоїздів.

П'ятий історик

Хочу додати, що регулярним військам більшовиків протистояли Український гайдамацький кіш Слобідської України, Галицько-Буковинський курінь Січових стрільців та загін київських студентів і гімназистів.

Щоб допомогти наступаючим радянським військам, київські більшовики                16 січня розпочали збройне повстання, центром якого став завод "Арсенал". Його захищали більше тисячі робітників.

Минулися часи, коли сутички ворогуючих сторін були майже безкровними. Тепер боротьба точилася не на життя, а на смерть. Після п'ятиденних боїв "Арсенал" взяли штурмом війська ЦР. Більшість його захисників вивели з "Арсеналу" підземними переходами, а понад 200 арсенальців, які прикривали відхід, були взяті у полон і розстріляні біля заводської стіни. Загальні втрати арсенальців склали близько тисячі осіб.

Перший історик

Тим часом війська Антонова-Овсієнка планомірно відрізали від Центральної Ради Лівобережну Україну. Обороняти Київ не було кому. 22 січня 1918 року Центральна Рада прийняли, нарешті, історичний IV Універсал. Він починається дуже поетично і урочисто:

"Народе України!

Твоєю силою, волею, словом стала на землі українська вільна Народна Республіка...

...Однині УНР стає самостійною, ні від кого незалежною, вільною, суверенною державою українського народу".

На жаль, цей важливий юридичний акт було проголошено надто пізно, коли кульмінаційний момент українського національного руху був пройдений. Гуркіт гармат із-за Дніпра вже сповіщав про наближення більшовиків до Києва. У годину смертельної небезпеки для української держави на її оборону стала патріотична молодь.

Перший учень

Дозвольте втрутитись у вашу розмову.

Учитель

Так, будь ласка. Хто ви?

Перший учень

Я говоритиму від імені сотника Омельченка, командира Студентського куреня:

"З Києва ми виїхали на українсько-більшовицький фронт у район станції Бахмач. Ми – це Помічний Студентський курінь, сформований зі студентів-добровольців Українського Народного університету, університету                                     ім. Св.Володимира, учнів старших класів 2-ї Київської гімназії ім. Кирило-Мефодіївського братства, фельдшерської та гідротехнічних шкіл. Всього 115-              130 чоловік.

27 січня 1918 року зайняли оборону обабіч залізничного полотна поблизу станції Крути разом з учнями військової школи ім. Б.Хмельницького та невеликого відділу Вільного козацтва. Всього близько 300 чоловік.

На світанку 29 січня більшовицькі війська в кількості 6 тисяч чоловік – петроградські й московські червоноармійці та матроси Балтійського флоту – розпочали наступ.

Погано озброєні, підтримувані лише однією гарматою з одчайдушним гармашем Лоцьким, ми прийняли бій. Я звернувся до вояків: "Вже нам, товариші, не вертатися на Україну, послужимо всі неньці, поляжемо за неї". І як давні русичі стали на смерть. Ніхто не показав ворогові спину, а йшли в атаку з покликом "Слава!" на устах".

Другий учень

Я говоритиму від імені Аверкія Гончаренка – коменданта крутянського бою: "Ще коли прибула Студентська сотня, я поставив їх на найспокійнішу ділянку

фронту, щоб вони підготувалися до бою, бо підготовка у них була лише семиденна,

дехто взагалі не вмів стріляти.

Протягом 5 годин ми стримували атаки ворога. На полі бою поліг мій

молодший брат. Кульмінацією бою..."

Третій учень

Дозвольте мені продовжити. Я говоритиму від імені поручника М.Михайлика: "Мені видно було густі лави матросів, що пішли в наступ. Застрекотіли скоростріли, рушниці. Видно було, як падали на снігу чорні постаті матросів, але присувалися вони все ближче й ближче. Було багато ранених, і ми стали відходити до окопів. Тут уже були розміщені всі наші сили і чекали з напруженням рішучого моменту. Густі лави сірих і чорних постатей ішли на весь зріст. З окопів застрекотіло 40 наших скорострілів і рушниці юнаків Студентського куреня. Падали чорні постаті, за ними йшли нові, знову падали і знову йшли одні за другими чорні і сірі лави. Окопи, станцію і потяги засипали ворожі кулі, але міцно трималися наші, посилали по набої до потягів за півтори версти, вистрілювали їх і знову посилали. Але грізні звістки: "Немає набоїв", "Псуються скоростріли" пролетіли по окопах, а тут чорні постаті знялися, крики "Ура!", "Слава!", і все перемішалося.

Стріляли один одного, обливалися кров'ю багнети. Вдесятеро більше ворогів – перемогли.

Почався відступ до потягів, а москалі з криком "Ура!" кинулися до станції, яку охороняли 50 студентів, переважно з тих, що не вміли стріляти. Вечоріло, коли зібрались вояки до потягів. Два вагони, відведених для поранених, були переповнені. Рушили під вогнем ворога".

Четвертий учень, що говорить від імені Гончаренка

"Пізніше виявилось, що коли засурмили на полі бою з боку українських підрозділів і пролунала команда "Висипай у лінію!", почали чекати червоноармійців. Ніхто не звернув уваги на те, що штабний поїзд, а разом з ним начальник Військової школи Носенко, начальник штабу Богаєвський і сотник Тимченко ганебно втекли".

Другий історик

Доктор Ісидор Нагаєвський у книзі "Історія Української держави                           XX століття", написаній і виданій в еміграції в 1989 році, пише так: "Командир Студентської сотні Омельченко був поранений і не було його ким замінити, бо штаб був відсутній. Усіх вбитих під Кругами було 250 юнаків, 30 студентів і                  10 старшин. Всього 290 героїв".

Третій історик

З військового погляду бій під Кругами був спланований невдало і закінчився безумовною поразкою, але він виявив святий порив української молоді, її готовність жертвувати життям в ім'я незалежної України.

Четвертий історик

Хотів би уточнити. У Довіднику з історії України читаємо: "Коли до більшовиків підійшло підкріплення, Гончаренко дав наказ відступати до ешелону. Забравши вбитих і поранених, українське військо відступило до потягів, де близько 17 години зібралися усі підрозділи. Незабаром з'ясувалось, що не вистачає однієї роти студентів (28-30 чоловік), яка стояла найближче до станції. Відступаючи в сутінках, вони вийшли прямо на станцію, вже зайняту червоними, і потрапили в полон.

Коли Єгоров, більшовицький командувач, дізнався про свої втрати (не менше 300 чоловік), наказав стратити полонених юнаків, їх розстріляли надвечір у дворі станції Крути. Перед смертю гімназист-галичанин Григорій Пипський заспівав "Ще не вмерла України...". Його підхопили всі приречені".

Ховати тіла хлопців за християнським обрядом було заборонено. Кількох поранених більшовики відправили до Харкова, і якимсь чудом вони залишились живими.

Декілька вояків, яким пощастило врятуватись, уночі розібрали залізничну колію і на кілька днів затримали наступ військ червоних.

П'ятий історик

В цей час до Києва підходили війська М.Муравйова, яким не вдалося сходу захопити місто. П’ять днів обстрілювали його з важких гармат, перетворивши життя мешканців на пекло. Обстріл не припинився навіть тоді, коли в штабі Муравйова з'явилася делегація від міської думи і повідомила про залишення міста частинами ЦР. Коли у деморалізоване і змучене місто увійшли нарешті перші підрозділи Муравйова, багатьом жителям здавалося, що настане довгожданий спокій, але найстрашніше було попереду. На три дні місто було віддане на поталу і грабіж окупантам.

У Києві, як і в інших містах, була влаштована різанина, якої древній град не бачив з часів Андрія Боголюбського.

В доповіді В.Затонського про становище в Києві після зайняття його військами Муравйова сказано: "Я сам був під розстрілом. Я врятувався випадково. У кишені знайшовся випадково мандат за підписом Леніна. Це мене врятувало. Скрипника хтось упізнав, і це його спасло...

Там (у Києві) був я зі Скрипником (після того, як Муравйов здобув місто). Ми увійшли в місто: трупи і кров... Там розстрілювали ВСІХ, хто мав якесь відношення (прихильне) до Центральної Ради – просто на вулицях. От і я мало не попав..."

На період з 9 лютого до 17 березня 1918 року Київ став радянським.

Перший історик

Повернувшись до Києва, Центральна Рада розпорядилася перепоховати відважних героїв на Аскольдовому цвинтарі. Церемонія відбулася 19 березня               1918 року. Під час служби Божої й на могилі, де поховали 27 героїв, співав студентський хор.

Жалобну промову виголосив М.С.Грушевський: "Стримайте ваші сльози! Ці юнаки поклали свої голови за визволення Вітчизни, і вона збереже про них вдячну пам'ять навіки вічні. Славна смерть за Україну".

Прекрасні слова сказала письменниця і громадська діячка Людмила Старицька-Черняхівська: "Страшно вмерти, але ще страшніше загинути марно. Минуть роки, десятки років, століття – пам'ять про юнаків-героїв не згине вовік. Для нас могила ця лишиться на віки полум'ям віри, вона дала нам незабутнє минуле.

...Цей день стане днем шкільної молоді України. Від року до року сюди будуть складати братську присягу ті, хто матимуть переступити поріг життя".

П'ятий учень        

П.Тичина, переповнений почуттями, написав вірш:

На Аскольдовій могилі

Поховали їх –

Тридцять мучнів - українців,

Славних, молодих...

На Аскольдовій могилі

Український цвіт –

По кривавій по дорозі

Нам іти у світ...

Другий історик

Вже в незалежній Україні на місці бою студенти Львівського військового ліцею ім. Героїв Крут разом із Борзнянською райдержадміністрацією зуміли звести земляний Пагорб Слави. Над ним височіє хрест. На меморіальній таблиці напис: "Тут береже Україна вічний сон молодих своїх синів, які загинули геройською смертю в борні за її волю під Кругами 29 січня 1918 року".

Учитель

Ми сьогодні порівнювали подвиг юних українців із подвигом спартанців. Через багато років греки перепоховали кістки загиблих спартанців і поставили їм пам'ятник у вигляді лева з написом:

"Подорожній, повідай спартанцям про нашу загибель: вірні законам своїм, тут ми кістьми полягли".

       Ось така історична паралель.

Шостий учень

Подвиг української юні під Крутами став темою багатьох поетичних творів. Так,   Спиридон Черкасенко у вірші "Вперед", що з'явився в 1919 році, писав: Ти впав, товаришу, уранах Між трупами таких, як сам, Та не останній в могіканах, Борониш ти святий вігвам. Вони ідуть у лавах щільних Вперед, вперед, і не один Упав, як ти, в огнях свавільних Під спів червоних хуртовин. Благослови ж їх льот шалений, Умри з усміхом на устах; Не поведе більш кат скажений Твоїх братів у кайданах. Коли ж здригнуть міцні їх лави, Коли не схочуть умирать – Покрий тавром ганьби й неслави, Спали пожежею проклять!..

Сьомий учень

Сучасний український поет Микола Луків пише так:

Ще юнаки, ще майже діти,

А навкруги і смерть, і кров.

"На порох стерти, перебити!" –

Іде на Київ Муравйов.

Полків його не зупинити,

Та рано тішаться кати,

Коли стають до зброї діти,

Народ цей – не перемогти!

Восьмий учень

"Бій під Крутами"

П.Шкраб'юк

Супроти хижої навали,

Супроти смерті – в стужу й сніг

–    Ось тут вони, ось тут стояли,
І всього жменька – триста їх.
Стихали Києва хорали.

Його заслін – ці юнаки.

Ось тут –редут. Ось тут вмирали,

Приймали кулі і штики.

І пам’яттю не обминути

Останній бій, останній крик,

Ці фермопіли наші – Крути,

А Берестечко – їх двійник.

Ген визирала мати сина.

Дівчата в'яли на порі.

Лиш червонилася калина

Ще дужче в кожному дворі.

І не уславлені спартанці,

А хлопці з роду відчайдух

–   Ці гімназисти, ці повстанці...
Ось тут їх непоборний дух.

У виконанні ансамблю учнів звучить "Калинова балада" (народна пісня). Загриміли в полі, мов громи гармати

–   Стрільця молодого виряджала мати,
Витирала сльози і благала Бога,

Щоб вернув їй сина додому живого.

"Не плач, моя рідна, посивіла мати, –

Я пішов на війну тебе визволяти,

Як не діждешся з тої січі мене,

Посади, благаю, біля хати клена".

 А туман – білим полем, а біда – чорним болем,

А душа буйним кленом, зеленим, ой, зеленим.

Тягнуться до сонця стовбури кленові,

Зрошені сльозами горя і любові

Буйними ночами тихо шепчуть віти –

То твої, Вкраїно, найрідніші діти.

А туман – білим полем, а біда – чорним болем,

А душа буйним кленом, зеленим, ой, зеленим.

Третій історик

Олена Леонтович наводить цифри втрат українського війська: загинуло понад триста. З них 250 досі безіменних курсантів, 11 старшин, понад 80 стрільців зі Студентського куреня.

Заключне слово вчителя               

Ось і закінчується наша розмова, наш спогад, спроба проаналізувати лише один день історії народу.

Як багато ще треба провести досліджень, аби з'ясувати правду!

З тих історичних документів, зі спогадів учасників, які ми сьогодні розглядали, постає важкий урок. Непослідовна, не виважена політика тодішніх керівників української нації призвела до трагедії київських студентів, до трагедії українського народу. Власне, Крути стали предтечею жорстокої поразки національно-визвольних змагань 1917–1922 рр.

Крути – не тільки символ мужності, стійкості всіх поколінь українців, а й урок для політиків. Лише спільними зусиллями, попри ідеологічні розбіжності, можна будувати незалежну Україну. Не нищити, а творити й примножувати, щоб квітла наша земля чесною працею, заможним було життя, щасливими і мирними були дитинство і юність.

Наш патріотичний обов'язок – зростити молодих людей у любові до України, аби в їхніх душах навічно закарбувалося вогненне слово "Крути". Адже святе завжди залишаєтеся святим.